ззаду

ЗЗА́ДУ, ІЗЗА́ДУ , присл. 1. Із задньої сторони, зворотного боку, із спини; протилежне спереду. — Якби побачили тебе селяни і не пізнали б! — торохтіла Христя, обдивляючись подругу і спереду, і ззаду, і з боків (Мирний, III, 1954, 176); Світло прожекторів проходить крізь скляну стіну й ззаду освітлює колишнього матроса (Ю. Янов., II, 1958, 60); Іззаду до Насті підкрадається Василь (Вас., III, 1960, 322); // На деякій віддалі, слідом за ким-, чим-небудь; протилежно попереду. Мама вела Юру за руку, Юра шкандибав ззаду і все озирався (Смолич, II, 1958, 11); Ми наказали фурманові, щоб їхав іззаду, і він не перечив (Досв., Вибр., 1959, 59). 2. у знач. прийм. з род. в. Уживається на означення предмета, особи, позаду яких відбувається дія або що-небудь розміщене. Передні [татари] мовчали, і тільки ззаду рядка сусіди перекидались словами (Коцюб., І, 1955, 399); Все гупає з-за гаю, гуркоче і гуде над нами без кінця, і рветься ззаду нас… (Сос., II, 1958, 465); Ззаду кожної підводи торохтить відро або задимлений казанок (Тют., Вир, 1964, 332). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 565.

Поділитись у соціальних мережах
Академічний тлумачний словник онлайн