ждати

ЖДА́ТИ , жду, ждеш, недок. 1. перех. Перебувати де-небудь, щоб побачити когось, зустрітися з кимось; чекати, очікувати. Може, вийшла русалонька Матері шукати, А може, жде козаченька, Щоб залоскотати (Шевч., І, 1951, 3); А може, вона навмисне так довго одягається, щоб знову непомітно позирати, як поводиться Петро, ждучи її? (Кучер, Чорноморці, 1956, 12); * У порівн. І не раз після того можна було бачити його, як понурий сновигав біля Ратієвщини, наче ждав кого (Мирний, IV, 1955, 36); // перех. і неперех., кого, чого, на кого — що, з спол. Розраховувати на чиє-небудь повернення, на прихід, появу когось, чогось, на здійснення чогось. Ждав на Параску, та вона не приходила (Фр., VII, 1951, 125); Ждала [дівчина], щоб настала ніч (Л. Укр., І, 1951, 181); Петрик щодня з війни ждав батька (Кучер, Полтавка, 1950, 73); Товариші ждуть команди (Гончар, Таврія.., 1957, 302). Жда́ти не діжда́тися — довго, з нетерпінням очікувати кого-, що-небудь. Ламає [Уляна] руки, молиться богу і жде не діждеться Федора (Мирний, І, 1954, 301). 2. перех. і неперех. Надіятися на що-небудь, сподіватися чогось; чекати. Бува і чоловік сьому колючці пара: Людей товче та й жде, щоб хто його кохав (Греб., І, 1957, 52); — Хм! — гірко мукнув дід і помовчав. — Ні, вже не ждати добра від Якова (Мирний, І, 1954, 167); Не ждіть рятунку ні від кого: Ні від богів, ні від царів (Сто пісень.., 1946, 7). ◊ Жда́ти з (ко́ло) мо́ря пого́ди — даремно на що-небудь надіятися, чогось чекати. — Чого ж ти сердишся? — звернувся він обережно. — Ти почекай. Я буду інженером. Ми ще не так заживемо. — Жди з моря погоди, — відрізала вона коротко (Коцюба, Нові береги, 1959, 311); Не жда́ти тако́го від кого — не надіятись, що хто-небудь може так зробити. — Не ждали ми, Чіпко, від тебе такого! — дошкуля Лушня (Мирний, II, 1954, 176). 3. тільки 2 ос., перех. Бути призначеним, неминучим для кого-небудь. Вона почувала, що її жде велике горе (Н.-Лев., III, 1956, 331); [Хвора:] Мене жде шибениця — я те знаю (Л. Укр., І, 1951, 118); Ми не можемо не радіти, знаючи, що нас ждуть ще кращі.. роки (Рад. Укр., 1.I, 1951, 2). 4. неперех. Гаяти час, зволікати з чим-небудь, розраховуючи на здійснення, появу чогось. Бжозовський ждав тиждень, ждав другий, а суду не було (Н.-Лев., II, 1956, 251); — Воно якби Василь сміливіший, то ми, може б, і побралися; тільки він жде, поки батькові рік вийде [після смерті] (Мирний, III, 1954, 163). ◊ Не заставля́ти (заста́вити) себе́ жда́ти — дуже швидко, без затримки робити, виконувати, здійснювати що-небудь. Килигей не заставив себе ждати: звичним кавалерійським рухом придавивши на голові папаху, ступнув наперед (Гончар, Таврія.., 1957, 310); Час не жде — необхідно негайно щось виконувати, робити. Мушу оце добре взятись до роботи, бо, далебі, час не жде (Л. Укр., V, 1956, 347). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 516.

Поділитись у соціальних мережах
Академічний тлумачний словник онлайн