жданки

ЖДА́НКИ , ів, мн., розм. Те, чого чекають, на що надіються, про що мріють. — Ні, мамо, ні! Чи таки ви самі не бачите, що мені не до жданків (Вовчок, І, 1955, 215); — А паче всього він хоче, — тут сотник обернувся до Замойського, — він хоче, щоб козацтву реєстровому якнайскоріше таки виплатили державне утримання, не дратували б його жданками (Ле, Наливайко, 1957, 24) ◊ Жда́нки розгуби́ти (пої́сти) — не дочекатися і втратити надію на можливість дочекатися кого-, чого-небудь. Ждали, ждали, та й жданки розгубили (Номис, 1864, № 5627); А піп ждав-ждав Семена з золотом та й жданки поїв (Україна.., І, 1960, 161). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 516.

Поділитись у соціальних мережах
Академічний тлумачний словник онлайн