жданики

ЖДА́НИКИ , ів, мн., розм. Те саме, що жда́нки . — Довго ждати, Катрусю. Нащо нам ті жданики? — лагідно, але твердо говорив Павло, пригортаючи її до грудей (Кучер, Прощай.., 1957, 471). ◊ Годува́ти жда́никами — обіцяти кому-небудь щось зробити, але не виконувати обіцянки. [Макар:] Ти.. й досі годуєш мене жданиками: жди та пожди… (Кроп., IV, 1960, 339); Жда́ники пої́сти — не дочекатися і втратити надію на можливість дочекатися кого-, чого-небудь. — Ждати та ждати! — репетували жінки. — Вже й жданики поїли!.. Хай обміряють кожному, що полагається [належить] від революції! (Смолич, Мир.., 1958, 186). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 515.

Поділитись у соціальних мережах
Академічний тлумачний словник онлайн