шляпа

ШЛЯ́ПА , и, ж. 1; розм., рідко. Те саме, що капелю́х 1 . [Горпина:] Він думає, як убрався у рукавички та в шляпу, то вже має право знущатись над нами, бідними! (Н.-Лев., IX, 1967, 244); Він гуляв без шляпи (Собко, Срібний корабель, 1961, 185); Марив я… Як давно це було… Що вернусь я в пальті і у шляпі з гомінливого міста в село… (Сос., І, 1957, 244). ∆ Ді́ло в шля́пі , рідко — те саме, що Ді́ло на ма́зі ( див. ді́ло ). Лисицю з курника Осел до себе кличе: — Ну, як діла На даному етапі? Лисиця й каже: — Діло в шляпі! (Іванович, Перебендя.., 1960, 30); 2. перен., зневажл. Безхарактерна людина; телепень. [Ніна:] Навіщо понабирали уроків в десятьох школах? Бо дружині грошей треба. Вона на курорті, а ви й улітку працюєте! Шляпа ви.., а не математик! (Коч., II, 1956, 204); [Ромодан:] Тоді він шляпа, коли не бачить, що під носом робиться (Корн., II, 1955, 303); За бригадира там Степан Хоменко поставлений, там така шляпа, така роззява, не дай господи (Собко, Звич. життя, 1957, 167). 3. геол. Вивітрена верхня частина рудного родовища. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 492.

Поділитись у соціальних мережах
Академічний тлумачний словник онлайн