гвоздик

ГВО́ЗДИК , а, ч., рідко. Зменш.-пестл. до гвоздь 1. * У порівн. Кібчики, неначе гвоздикам прибиті, на однім місці махають крильцями, виглядаючи добичу (Стор., І, 1957, 333). ГВОЗДИ́К , а, ч. (перев. мн.) (Tagetes erectus L.). Те саме, що повня́к . На голову положили ще віночок.., що самі [дружки] зв’язали, то з жовтих гвоздиків та з ромену, та з різних цвітків (Кв.-Осн., II, 1956, 96); Гвоздиків пішлю Вам з Русова, з города моєї мами (Стеф., III, 1954, 237); * У порівн. Хлопець, як явір, чорнявий, гарний, як гвоздик (Н.-Лев., III, 1956, 315). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 44.

Поділитись у соціальних мережах
Академічний тлумачний словник онлайн