гвоздь

ГВОЗДЬ , я́, ч. рідко. 1. Те саме, що цвях . Він [цар] велів зробити чотири дерев’яні скриньки: дві окувати золотом.. і потім забити їх золотими гвоздями (Фр., IV, 1950, 138); * Образно. — Але мій Сава, скажу тобі, гвоздь. Бери молоток і бий — не зігнеться (Донч., І, 1956, 378); * У порівн. Зосталось таке в його переконання, що кожнісінька [жінка і дівчина] вдивляється у сім аж дзеркальців, — і зосталося те переконання немов гвоздем вбите (Вовчок, I, 1955, 353). 2. перен., розм. Найголовніше, суть. Ми повинні вводити в установи членами невеликих колегій, помічниками окремих завідуючих або комісарами достатнє число практично досвідчених і безумовно відданих робітників і селян. В цьому гвоздь! (Ленін, 30, 1951, 221). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 45.

Поділитись у соціальних мережах
Академічний тлумачний словник онлайн